taka_jak_je

- не почуватися незручно перед кимось
- давати гідну відповідь тим, кому треба
- розлучатись без жалю з тими, з ким варто
- знищувати жалість до себе і знаходити радість
- дружити зі своєю головою )
- бути впевненою
- не жаліти за тим, що могло б бути
- не жаліти за тим, що було
- вірити
- не боятись
- вчитися
- матюкатись по ділу )
- вірити, що я особлива )
- любити себе
- любити інших
- не пліткувати
- не думати, що хтось гірше за мене знає, як йому краще жити
- не давати суджень про ті ситуації, яких сама не пережила
- варити мило )
- прясти гобелени )
- чекати і дожидатись
- знати, що я будую своє життя
- не впадати у паніку
- фотографувати (гарно)
- бути спокійною і веселою
- не ображати(сь) надаремне
- позбуватися зайвого і непотрібного
- не соромитися за те, за що не варто
- жити

Друзі, таке до вас питання. Ніхто не хоче собі такий от телефончик http://www.newlaunches.com/entry_images/0311/07/Samsung-corby-ii-yellow.jpg (на малюнку задня панелька жовта, але у комплекті ще йде чорна)?
Купила його собі буквально місяць назад, але щось я із самсунгами не дуже дружу, тому планую продавати.
Купувала у техномаркеті за 1199 грн (є чек і гарантія ще 11 місяців). У інтернет-магазинах коштує звісно дешевше (наприклад тут http://rozetka.com.ua/samsung_s3850_corby_2/p141642/).
Продам за 850 грн (можна домовитися і за дешевше).
Телефончик досі як новий, без жодних подряпин (ношу у в"язаному м"якому чохлику, який за бажанням віддам разом із придбанням)))
Екран сенсорний, реагує на дотик (не на стилус). В мороз трохи холодно, без рукавичок користуватися доводиться, але це "біда" більшості сенсорних телефонів. Досі не глючив, динаміки непогані, все чутно, є вай-фай. Заряджати можна як від розетки, так і від компа (обидва проводи є у комплекті). Коротше кажучи, досить милий і функціонально непоганий.
Продаю власне тому, що мені ним не дуже зручно користуватися. В мене до нього були нокії, з кнопочками, часто пишу смски, по телефону рідше розмовляю, тому тактильний відгук кнопочок мені більш приємний, аніж сенсорний екран. Ну і плюс не хочеться себе під логіку меню самсунга переключати. Вийшло так, що купувала дещо спонтанно, тому детальніше до купівлі не встигла ознайомитися із девайсом.
Можна навіть на восьме березня комусь подарувати %) Є коробочка і весь комплект паперів і кабелів, які були при купівлі.
Буду дуже щаслива, якщо комусь пригодиться така моя передвосьмеберезнева пропозиція ))) Якщо зацікавило, пишіть сюди коментар, а далі вже у особистих повідомленнях поспілкуємося )))

UPD: У вас був шанс, ви не встигли )))) Тєлєхвон буде мирно мріяти про хазяйку %)

Часто буває, коли жінка відповідає вам "Ні, не треба", вона має на увазі зовсім інше. Вона ховає свою тендітність і вразливість за маскою видимої рішучості і "гордості", а насправді - дає вам, чоловікам, шанс стати героєм, і зробити те, що нібито "не треба". Головне не переплутати цю можливість із реальним "не треба", але це вже ваш, чоловіки, квест ;)


П.С. Раптом хтось щось не те подумав, то наголошую, що цей пост не про секс ))
П.П.С. Якщо комусь дійсно цікаво розібратися із чоловічо-жіночою психологією, писатиму далі і запрошую до обговорення. Будемо вважати це тренінгом на взаєморозуміння %)

Занесло мене, мої милі сонечка, туди, де ніколи навіть не сподівалася побувати - через Атлантичний океан аж у Канаду, а саме у провінцію Альберта, у місто Калгарі )))
Хочеться поділитися враженнями від цієї по-своєму чарівної країни.
Летіти сюди довго і важкувато для біологічного годинника, різниця в -9 годин далась взнаки, і я перший "вечір" (коли в нормальних європейських людей ранок починався) вирубилась так потужно, що в сумі проспала 13 годин (що зі мною буває неймовірно рідко). Та й наступні кілька днів було не краще, поки мозок не перебудувався і не зрозумів, що день - це коли сонечко, а ніч - коли темно.
Летіли ми на великому такому літачку компанії клм (дай боже їй здоровля і багатьох клієнтів за подушечку з одіяльцем і 10 годин майже безперервного їжепоїдання; зате не встигли знудитися))) А коли прилетіли, у аеропорту нас зустрічали привітні працівники у ковбойських капелюхах (Альберта - один із осередків ковбойських традицій, але хто ж знав?)) і менш привітна дівчина з міграційної служби (хоча мігрувати ми не збиралися, а так тільки, на кілька тижнів зазирнули).
Аеропорт великий (ще з часів олімпійських ігор), і дуже пустий. Здається, тут зручно було б знімати фільм про Лангольєрів... У фойє висів скелет якогось птеродактиля - неймовірно вдала метафора безкраїх канадських степів, по яким, здається, ще кілька годин до нашої появи мандрували мастодонти і шерстисті носороги.
І серед цього жовтого, пожухлого різнотрав"я, яке простяглося аж ген до гір - видніється купка височенних будинків калгарійського даунтауна, подібно до казкового палацу зі скла і металу... і тільки зрідка по трасі проїжджають пікапи - завсідники цих просторів у тисячі кілометрів.
З готелем нам пощастило неймовірно, бо однією ногою Шератон стоїть в межах даунтауна, а іншою - дотикається до калгарійського острівного парку, де в неймовірних кількостях на озері гніздяться качки, сірі чорношиї гуси і десь з 30 чорних і сірих білок, які, якщо мають відповідний настрій, можуть навіть підбігти до самих ніг. А ще, наче, тут є і бобри, але ми їх не бачили, вони зимою сплять.
Саме місто знаходиться в 1000 метрів над рівнем моря. І клімат тут просто неймовірний. Завдяки теплому вітру із гір (чінуку) температура може коливатися у межах 20-30 градусів на добу. Звечора все замерзне до -15, а зранку повіє теплий вітер, визирне сонце - і вже +8. А потім знову холодно. Зверху гріє - знизу лежить сніг. Надзвичайно ) Найнижча температура, яка тут була, це -45 радусів у лютому, а найжаркіша влітку - +36 у липні.  80 градусів різниця (!)
Хоча працівникам у даунтауні морозів можна не боятися. Майже усі будівлі з"єднані між собою надземними переходами, так що центром міста можна пересуватися виключно в теплі, не виходячи на вулицю, хоча в основному вдень. Наніч більшість переходів закривається. Це нагадує своєрідний мурашник, всередині якого, за прозорими вікнами хмарочосів, копошаться мурашки у краватках і з кейсами ) А за 5 кроків від останнього хмарочоса - парк і річка. А за ними - жилі будинки, які, здається, побудували нашвидкоруч, і вони такі маленькі, низенькі і нетривкі у цьому суворому краю.
Окрім архітектури і природи вражають люди. Вони всі дуже привітні, веселі, і по-своєму заклопотані. Складається враження, що усі жителі Калгарі бігають. Бігають поодинці, бігають групами, бігають зранку, бігають в обід, бігають у +8  і у -13. А коли не бігають - ідуть в зал займатися на тренажерах або плавати у басейні. Навпроти наших вікон спортзал, там о шостій ранку вже вирує життя, і аж до десятої вечора. Можливо саме тому більшість жителів Калгарі досить стрункі. Товстих майже немає. Я за тиждень бачила трьох. Але таких, що аж-аж. Так би мовити, країна контрастів.
Ще тут дуже багато китайців. У них є власний чайнатаун, власний китайський банк Канади, вони працюють у всіх забігайлівках, магазинах, готелях, вони складають 10% населення, і я їх погано розумію. А вони, для всесвітньої рівноваги, погано розуміють мене )))
І ще - тут неймовірно красиві гори. Від Калгарі до найближчих гір їхати машиною приблизно півтори години. Це заповідні місця, і вам необхідно буде оплатити ваше перебування у заповідній зоні. У національних парках не радять ходити поодинці, бо тут живуть барібали і грізлі, які, особливо після зимової сплячки, не проти поласувати делікатесами у вигляді вас. Але зі зброї - тільки дзвіночок і компанія з 4 людей. Начебто дзвіночок попереджає ведмедів зарання, і вони стараються зійти з того маршруту, по якому йдете ви, ну і до групи з 4-х чоловік ведмідь ставиться з більшим острахом, ніж до одного. На жаль (чи на щастя) ведмедів ми не бачили. Взагалі, з тваринок бачили тільки косуль, які паслись обабіч траси, і якогось самотнього яструба на одинокому дереві серед степу. Зима як не як. 
Але самі гори, із засніженими вершинами, вкриті лісам ялинок і схожих на берізки дерев, просто неймовірні. Якщо порівнювати, швейцарські гори наче вищі (принаймні мною бачені), проте більш "компактні". Канадські гори такі ж масштабні, як і канадські рівнини. А їхні пірамідальні вершини чіпляють хмари. 
А між горами - озера. Взимку вони (що не дивно) замерзлі, із такою рівною гладдю, що можна хапати ковзани і кататися. А влітку, напевне, божественно сині і красиві.
Природа Канади прекрасна, сувора і велична. 
А краса 40-50-поверхових будівель - своєрідний відбиток краси природної. Суворі, прямі лінії хмарочосів видаються неймовірно вдалим прихистком для останніх шерстистих носорогів і птеродактилів...

На цей пост мене надихнула тітонька-промоутер косметики для шкіри олей )))

Вороні бог послав шматочок сиру зарплати, і я пішла потинятися магазинами. Хто знає крамничку ватсонс на позняках, можливо помічав, що там постійно між рядами бродять промоутери косметики олей, підстерігаючи усіх, хто хоч одним оком вирішив поглянути на полиці з кремами для обличчя. Принаймні мені вони трапляються щоразу, коли я заходжу у ватсонс. Коли вперше я натрапила на консультанта цієї фірми, я із задоволенням його вислухала і навіть придбала кілька засобів. Біда в тому, що в мене алергія на ці засоби (все обличчя чухається і червоніє). Мене це особливо не засмутило, бо крем я передарувала сетрі, і з нею все гаразд, але проблема в тому, що до мене знову і знову підходять консультанти цієї марки. Така в них робота, скажете ви, і я з цим повністю згодна. І я щоразу намагаюся їм донести, що в мене алергія, тому ця марка мене може цікавити тільки платонічно. Більшість консультантів зітхає, що да, всяке буває, радить звертатися до продуктів цієї марки у разі, якщо мені закортить їх комусь подарувати, і благополучно зникає, давши мені можливість позирити на полиці самостійно.
Але не сьогодні. 
Варто мені було підійти до поличок, як на мене напала (інакше не скажеш) тітонька-консультант олей. Традиційне питання "Ви собі підшукуєте чи на подарунок", і, незалежно від відповіді, продовження: "чому б вам не спробувати косметику олей?". Я завжди намагаюся чемно вислуховувати тиради цих тітоньок про їх супер-пупер креми, вони за це гроші отримують. Тож і цю я вислухала, гречно не перебиваючи. Пояснила, що в мене алергія, і вважала тему закритою. Але тітонька, на моє горе, вирішила не здаватися і повернути мене у лоно церкви олей. Виявляється, алергія на цю косметику у мене тому, що вона супер-пупер натуральна і там безліч корисних вітамінів і мікроелементів (опа! а я думала, алергія буває з інших причин). На моє ніжне зауваження, що яка б не була косметика класна, все ж не варто списувати з рахунків реакцію організму, тітонька видала нову порцію порад. Мовляв, треба в такому разі привчати шкіру поступово, тиждень за тижнем, щоб все-таки отримати цю неймовірну дозу вітамінів і мінералів (хоча, як на мене, ті, хто хоче виробити у себе імунітет до певного яду, теж так робить, але це не значить, що усім варто побігти у магазин побутових товарів, купити собі кіло крисомору і "звикати" до нього методом споживання всередину). Цим мене консультант олей остаточно добила, і я вирішила змотатися по-тихому. Тобто зробити морду кірпічьом і все ж вибрати те, що мені потрібно. Але, в якому б напрямку я не направляла свій зір, тітонька виникала з-за моєї спини і радісно розповідала, що у цьому кремові спирт, а цей засіб мені не потрібен, а цим не можна користуватися на морозі, і це... і лиш олей мене врятує. 
Після 5 хвилин чемного кивання головою і відсутності можливості вибрати потрібний мені засіб без нависання наді мною тітоньки, я не втрималась і зіронізувала стосовно алкоголю в кремі. Тітонька, на моє горе, не здалась, і, видавши "Только нє нада так іронізіравать", продовжила радити далі. Я схопила якийсь крем, який ще не стигла розкритикувати промоутер, і втекла на касу. Купити я хотіла зовсім не те, в результаті я пішла з магазину без потрібної покупки, бо нормально думати, коли над тобою нависає хтось з порадами, яких ти не потребуєш, я, в силу особливостей своєї душевної організації, не можу.
Результат: 1. магазин не заробив на моїй покупці грошей, 2. швидше за все я пробігатиму стійку з кремами у ватсонсі так швидко, як зможу, 3. я повинна була потратити свій час і в цьому магазині, і в іншому, у який я зайшла за тим, що не купила в попередньому.
Питання: якого Armoracia rusticana з сімейства хрестоцвітих?

Я сама маю досвід продажу товарів і знаю, що умовно покупців можна поділити на кілька видів:
- ті, що знають, що вони хочуть, беруть з полиці і йдуть купувати
- ті, що знають, що хочуть, але не можуть одразу знайти. тому звертаються до консультанта
- ті, які не знають, чого хочуть і прагнуть отримати пораду, тому звертаються до консультанта
- ті, які не знають, чого хочуть, але люблять знайти щось самі, без зайвої допомоги
Більшість людей бувають у кожній з цих стадій. І дуже важливо вловити настрій людини. Запитати її, хоче вона, щоб їй допомогли, чи ні, і якщо вона каже "ні", не заважати їй. Запитавши, ви дали про себе знати. Мовляв ви тут, і якщо допомога все ж буде потрібна, вас легко знайти і ви раді помогти. Але почувши "ні" продовжувати нав"язувати товар - велика помилка. У мене нав"язливе бажання допомогти викликає душевний спротив. І на відвідування магазину це теж впливає. Хоча буває ситуація, коли ви хочете допомоги, а всі консультанти як крізь землю провалилися... вона теж нічим не краща.
У більшості наших магазинів людина, яка не купила продукти пропонованої марки, почувається ворогом народу. Бо в результаті промоутер, який потратив свій оплачуваний час, дивиться на вас як на Йуду. У нормальному магазині промоутер лишаєть ввічливим (не тільки створює картинку ввічливості, а справді таким є) докінця, адже він знає, що якщо з людиною правильно спілкуватися, не залазити брудними ногами у її зону комфорту, не змушувати її почуватися незручно, можна таким чином створити лояльних покупців і потенційну базу клієнтів, які, якщо не куплять щось із цієї лінії для себе, можливо порадять цей бренд друзям, або куплять щось на подарунок.

Особисто мені після приємного спілкування із промоутером обов"язково кортить щось купити, а після неприємного - взагалі змитися із магазину пошвидше.

Мораль: якщо ви працюєте консультантом чи промоутером, будьте перш за все людиною. І спілкуйтеся з покупцем на рівні "друг-друг", а не "я хочу втюхати товар, а ця скотина не дає мені цього зробити".

П.С.: І щоб у вас не виникло враження, що я загалом ставлюся погано до марки олей і її представників, напишу ще про те, що минулого разу промоутер цієї компанії - єдина, хто підказав мені, як можна видобути товар із закритої стійки-вітрини, не будучи при цьому Гудіні, тобто дала мені корисну пораду, незалежно від того, цікавлюся я косметикою олей чи ні.

А ви як ставитеся до різного роду "представників" і "порадників" у сфері продажу?

Все окей. За порогом чатує зима.
Все як завше. І котик муркоче над вухом.
Я тобі розповім усю правду сама.
Лиш послухай:

Тридцять днів - і, напевно, народиться рік.
Тридцять днів - буде сніжно і зимно.
Тридцять днів стукіт теплих чобіт,
Й замерзатиме спина.

Пироги і багряна калина в вікні.
Червонітиме носик, і щоки, і руки.
Заперечити ти іще встигнеш мені,
Тож послухай:

Первоцвіти з-під снігу таки проростуть.
Перший грім задзвенить понадвечір.
Грози теплі на землю схололу спадуть.
І розпрямляться плечі.

Насправді, мабуть більшість вже там була на якихось курортах, але і їм, і тим, хто ще в Турції не побував, сподіваюся, буде цікавим одне місце.
Попереджу одразу – писатиму про Турцію дещо «нетипову» (оскільки була там вже втретє, сподіваюся, що маю право вважатися експертом в турецькій типовості))), про Турцію хіппі, панків, любителів скелелазання і пустельного пляжу.
Тож це розповідь про те, як ми взяли квитки на літак Wizzair і поїхали у містечко (навіть радше селище) Олімпос:
Квитки нам з Hantengry обійшлися трохи дорожче, оскільки були з плаваючими датами (специфіка моєї роботи не дозволяла впевнено сказати, коли і наскільки мене відпустять), усі інші заплатили за квитки порядка 80 доларів у обидва боки.
У 100 доларів обійшовся нам трансфер у селище і в стільки ж – назад (оскільки їздили вшістьох, сума після розподілу досить невелика).
Олімпос славить тим, що там немає традиційних готелів із басейнами, горами їдла (хоча дехто навіть на п’ятизіркові готелі невтомно жаліється на сайтах після відпусток, що «пажрать била нєчєва») і набридливими чуваками із групи «аніматорів». Більшість готельчиків у Олімпосі побудовані у вигляді невеличких дерев’яних бунгало, тож якщо ви любите номер 10*10, прибирання 2 рази в день і три кроки до моря – вам не сюди.
Наш готельчик Deep green bungalow виявився прекрасним місцем релаксу для місцевотурецьких хіппі і інших вільних душею чуваків (і псів), які могли пити до 5-ї години ранку за зручними столиками, а потім біля них же досипати до 10-ї. Самі будиночки – розкидані у апельсиновому гаю, який, власне, і переріс у готельчик, завдяки власникам, які виконували обов’язки і кухарів, і офіціантів, і метрдотелів)))
Щоправда, турки є турки, і коли нам хазяїн перевів наші 350 євро у долари по місцевому курсу, виявилося, що букінг.ком пропонував нам двомісне бунгало на 100 доларів дешевше, аніж хазяї. Але на щастя роздруківка у нас з забуканими бунгало і сумою за них у доларах була із собою, і хазяїн швиденько погодився, що це для нього звісно курс обміну досить збитковий, але хай так і буде.
Насправді, з дворазовим, фактично домашнім (дуже смачним) харчуванням, поїздкою до гори Химери і купою випитих холодних напоїв, наше проживання у готелі обійшлося у 700 доларів на двох.
Приємним це місце стало ще й тим, що, хоча тут і були невеличкі туристичні магазинчики, ніхто особливо з продавців не намагався нас затягнути за руку всередину (як, наприклад, у Кемері). Максимум, продавець морозива здалеку погукував «Айскріме!»
Пляж у Олімпосі, до якого потрібно йти дорогою поміж руїн давнього міста (за вхід у цей музей під відкритим небом необхідно було заплатити 3 ліри, але тільки з 9:00 по 19:00. З 5:00 по 9:00 і після сьомої вечора до 22:00 можна було дійти до пляжу абсолютно безкоштовно. Окрім того, можна було придбати картку на 15 чи 25 проходів), просто величезний. І якщо на початку ще досить багато людей (в основному у вихідні, коли на пляж приїжджають турецькі родини), то, пройшовши метрів 100 далі по берегу, ви опинитеся майже самі. Звісно, пляж є пляж. Час від часу по ньому бродили хлопчаки із криками «Колабірайзе!» («Кола, пиво, морозиво!»), але порівняно із нашими «мідіями - рапанами» можна вважати таке втручання у життя пляжника мінімальним.

Для любителів полазити по скелям переказую слова Hantengry: у Олімпосі дофіга трас і фактично немає людей, які б по ним лазили. Там навіть є скелелазний клуб, який проводить заняття. Щоправда, напевне то уже восени, бо влітку реально полазити лише із шостої по дев’яту ранку, коли ще не дуже спекотно.
Море прекрасне, прозоре, солоне, і вкінці серпня нейморівно тепле і приємне. Але Олімпос цікавий ще й тим, що на пляжі є місце, у якому річка впадає у море, тому там солона тепла морська вода змішується із прісною, холодною, джерельною
Кажуть, на цьому пляжі відкладають яйця морські черепахи. Їх ми не бачили, але невеличких прісноводних – щоранку: Ці милі черепашки вилазили зранку погрітися під променями сонця.
Великим плюсом Олімпоса є також те, що тут дуууже мало типових «руссотурісто». Дяка Богу, вони зосереджуються на більш «гламурних» курортах, хоча (на мій перевеликий жаль) тут таки є пару дискотек, які не давали мені спати ночами. Але проходили вони не в Діп Грін, а в готелях поряд, тому наш милобунгальний готель з класною олдскульною музикою лишається поза конкурсом)))
Для любителів поподорожувати є можливість замовити екскурсії у місцевих «турагентів». Чесно скажу, що особисто я цього разу їздила лише на Химеру, оскільки добряче захворіла. Хоча загалом вам можуть запропонувати екскурсії по воді чи наземним транспортом від кількох годин до кількох днів. Для прикладу, день рафтингу, з їжею, перевезенням, і іншими складовими коштує 50 доларів, що за міжнародними розцінками досить небагато.

А найголовніше – там неймовірно красиве зоряне небо, а коли пливеш у морі в темряві, навколо тебе світиться мільйон зеленкуватих вогників дрібного планктона, і видається, що навколо тебе, і в небі, і у морі, зібралися мільярди зірок Чумацького шляху... Тому усім, хто любить тихий відпочинок подалі від натовпів божевільних туристів, раджу побувати у Олімпосі)))

А давайте я вам шось покажу: http://m-kit.livejournal.com/
Тама ви можете подивитися на мої милка, і не тільки на милка, і не тільки на мої)
А загалом, дуже-дуже хороша студія %)

А от знаєте, що мені подумалось. Тільки на сторінках блогів ми маємо можливість казати - ви всі суки і уроди! - і за це нас не тільки не змішують з гавном, а ще й френдять, цілують пальці ніг і кажуть - бляха, я зафрендив такого чувака! він чесний з іншими і з собою, і він здатний казати правду, не прикрашаючи її сопливими пом"якшуючими словами.
А от в житті все значно важче і кардинально інакше. Спробуйте комусь сказати у очі, що він сука і урод, і якщо вам не дадуть по морді, то тільки того, шо ви дєвочька, за спиною у якою стоїть двійко здорових тілоохоронців.
Вам не видається це дивним?
Подібний парадокс з футболками від артєміялєбєдєва. Якщо ви купуєте чорну футболку гарної якості без надписів у в"єтнамців на базарі - ви лох, а якщо ви купуєте чорну футболку гарної якості без надписів у студії артєміялєбєдєва - ви суперкрутий чувак, якому неважливі всі ті маркетингові ходи і популярність, а ви просто поважаєте якість.
Як же просто нами керувати...

Бачила вчора в Берні мікроавтобусик зєльоного цвєта з лєнточками, на якому було написано Kate+Dan і слово "чувак!" на дверях з боку водія. У мене єдине припущення - русскіє справляють свадьбу. А у вас?)))

Зі Святвечором і Різдвом вас усіх)))

Бездушність стін викликає почуття приреченності,
що насправді не так.
Бо стіни - це тільки умовність, подібна до святкування Нового Року.
Нового Року не існує, але як же важко було б жити, якби його не вигадали.
Як важко було б поділяти життя на етапи, якби не було періоду між новимироками і дняминародженнями.
Скільки б ялинок лишилося рости у лісі, не обтяжених повинністю ставати прикрасою до святкового столу, олів"є і телевізора.
Людина має одну дивну рису: вигадувати своє життя. Вигадувати світ навколо себе: напиватись під ялинкою у певні дні життя, бо ж так треба, шукати знаки у якихось випадковостях і несподіванках, співвідносячи їх з божественим провидінням, вірити у сни, грати на публіку певні ролі, щоб (не дай боже), яка-небудь галинамиколаївна чи ольгасергіївна не подумали, що ти їм криво посміхнувся (хоча якби твоя воля - ти б розірвав їх на шматки).
Шекспір помилявся. Цей світ - не театр. Цей світ - збіговисько бездомних акторів, кожен з яких претендує на головну роль у п"єсі, тому намагається грати краще і правдоподібніше інших, забуваючи, що це далеко не той Бродвей, про який мріялося.
І ця гра настільки в"їдається в кожного з нас, що ми забуваємо, для чого починали цю гру, забуваємо, що це власне не більше, ніж гра, забуваємо себе, справжнього.
Ми п"яніємо від власного таланту і акторської майстерності, нам видається, що всі інші - плебеї, порівняно з нами, у цьому імпровізованому театрі.
Ми вигадуємо свої статуси, заводимо машину, квартиру, купуємо шафки і мереживні скатертинки, створюємо профіль на фейсбуці і вконтакті, і мастурбуємо на все це, поглядаючи згори на плебеїв із трону власного пафосу.
А все тільки затим, щоб довести комусь уявному, що ми чогось варті. Комусь, кого навіть не існує насправді, комусь, кого вигадали ми ж самі. І ось, коли цьому вигаданому комусь у вигаданому світі завдяки вигаданій гарній грі ви нарешті зумієте довести своє уміння бути неповторним нереальнофальшивим гомункулом, прийде ваша слава. Ваше альтер его - вигаданий хтось - нарешті визнає вас вартим грати епізодичну роль у маленькому провінційному театрику. І ви будете битись і корчитись на багряному килимі з золотими китичками у екстазі, сльозах і шмарклях, і радіти світу, який вигадали ви ж самі, боячись навіть поглянути в дзеркало, щоб випадково не розвіяти фантазію і не побачити, що ваше життя схоже на життя амеби, яка вважає себе пташкою. Але від цього усвідомлення вона ніколи не почне літати, так як і ви ніколи не підніметесь зі свого багряного килима з золотими китичками. Адже він значно м"якіший і зручніший за реальність...

А на позняках біля білли сидить час від часу мила бабуся з котиками. Не проходьте мимо, вона так щиро і няково радіє, коли до неї хтось підходить. А віддавши гривню ви не обіднієте...

Може хто з моїх київських френдів викладає основи живопису? Я би походила до вас на курси)

Пити пиво і бейліз о пів на дванадцяту ночі з директором - це як мінімум цікаво) І ще - добре, що мию тарілки не я)))

Час від часу біля виходу з метро позняки пізно ввечері бабусі продають квіти. Інколи це бувають суворі бабусі, з непривітним обличчям, у яких мета - заробити гроші. А інколи - як сьогодні - дуже милі бабусі, які викликають у мене почуття жалю, бажання чимось допомогти, і спогади про мою бабусю. Зазвичай ці бабусі продають букетики із садових квітів, напевне вирощених власноруч десь на грядці, за смішну ціну. Влітку мені дісталися таким чином флокси за 5 чи 7 гривень за шикарну гілочку з купою квіточок, тоді я скупила у бабусі усі 5 гілочок, що в неї лишались. Сьогодні це букетик із чорнобривців і фіолетових ромашок за 10 гривень. Ці бабусі мають добрі обличчя і добрі серця. Вони щиро бажають всього найкращого тому, хто купив у них букетик, і ніяково посміхаються за свою "торгову діяльність". Якби вони могли, вони б віддавали букетики задарма.
Не проходьте повз таких бабусь. Порятуйте їх від стояння в брудному переході об 11-й годині вечора. Вони справді варті того, щоб ви купили у них букетик)

Апупєя з паспортом завершилась)))
Тепер у мене нова дибільна фотка у паспорті)

Чи є серед моєї френд-стрічки безробітні дизайнери? Можливо я вам зможу щось запропонувати)))

Чорт, персен таки хороша штука)

...пити молочний коктейль з трубочки, це воно))))
Да, я нарешті знайшла і купила ці грьобані трубочки)

Усіх, хто не прийшов, має після цієї фрази задавити жаба)))

Отже, послав мене мій стоматолог-хірург до загадкового лікаря на ім"я Алі, за походженням іранця, який заникав лазер на закревського 81. По-перше, скажу, що закревського така досить загадочна, странна, але чимось приваблива доооовжелезна вулиця)
Карочє, як хтото дето казав - всьо чудастєє і чудастєє (чи якось так)
два іранця
кушетка
і больше нікаво
лежу як дуро на кушетці ногами там, де має бути голова, а головою там, де мають бути ноги
один тримає лазер в мене в роті, схожий більше на продавця пахлави, ніж на лікаря
такий слєгка потний, у футболочці
другий пахож на пєрсов із сауспарка, з чорнимі бравямі, з прічьосочкою
зазирає йому через плече мені в рот
обидва пахнуть тож як пєрси із сауспарка, наче вилили на себе півчашки одеколона
і вони шось по-своєму, по-іранські обговорюють
підозрюю, мої зуби в пєрємєжку з моїми ногами і цицьками
і так 30 хвилин...

А ше мене жутко інтересує, шо то за фігня така у центральній деснянській поліклініці, яка називається лазерний душ? хтось під ним "мився"?

І ще, подумалось, що божевільні щасливіші за звичайних людей, бо вони вийшли за рамки обмежень.

У поліклініці жінка кричала комусь у трубку: твій брат помирає! помовч!

А ще, чоловік на милицях, який впав, вийшовши з маршрутки. Так чогось за нього було образливо і боляче. Мабуть мені якось чоловіків більше шкода, коли я їх бачу в безпомічності, бо вони зазвичай справляють сильніше враження, ніж жінки...

Вчора бачила заплакану жінку у метро, шкода. Їх там багато, навіть інколи я. Підійти і заспокоїти...але кому воно нада?

І ще, жіночка в метро, така, ви знаєте, у ніжній білісінькі блузочці, витирається хустинкою. Мабуть вона акуратна.

А так в принципі нічо, я вас усіх люблю)))

Дякую за гарний день, приємне спілкування і чудового листа.
Думаю, за це варто подякувати)

Значить чекаю вас після вашої роботи (в мене моєї нимає)))))
Дрескод: пакет молока, упаковка пломбіру, фрукти - все шо захочете побачити у молочному коктейлі ;)
Шоб знати, куда іти і хто ми, подається пояснювальне кортінко: http://picasaweb.google.com.ua/lh/photo/025uHO8UsUqH4h2JjJf-txVoXk1gPytuKK5U4VXBupQ?feat=directlink
Кому шо не понятно, питаймо)))

Оскільки у нас жарас і офігєть як хочеться випити молочний коктейль у колі друзів, запрошую усіх бажаючих на мілкшейкпаті, яка відбудеться у мене вдома у п’ятницю)))))
Там були люди, які уже начебто зголосились, так що їх це повідомлення стосується в першу чергу %)
Отже, п’ятниця, після роботи, чекаю)
Плюс, тепер є можливість перегляду якогото прикольного мульта чи фільму почті з долбі сюрраунд на великому 24" моніторі)))